Україні не вистарчило місця в Європі - ВОНА туди встигла першою.

 
Юлія Тимошенко володіє унікальним талантом визначати всілякі важливі і водночас делікатні теми і ефективно просувати себе кохану в епіцентр подій і відповідно громадської уваги.

Довгий час це була "газова тема" в якій універсальним методом Тимошенко було темпераментно і настирливо заважати всім іншим якось ту тему вирішувати і, таким чином, створювати у непосвяченої в подробиці переважної більшості земляків враження що "без неї тут ніяк не обійтися".

Так наприклад зразу ж після призначення її віце-премєром в уряді Ющенка зразку 2000 року вона , буквально, наступного дня, поїхала в Москву і там ... офіційно визнала сумнівне звинувачення Москви в тому що "Україна краде газ". Для непосвячених нагадаю що сакральна тема "крадіжки Україною газу" мала під собою приземлену матеріальну основу - у всіх тогочасних угодах про постачання газу з Росії пердбачалося що в якості штрафних санкцій за "вкрадений" і навіть не тільки "вкрадений" газ Україна в разі визнання нею такого злочину платить потрійну(!!!) ціну. Ну добре - тоді справу замяли , мовляв молода ще , зелена, скоро навчиться. 

Правда щось там у неї з сім’єю Кучми не повелося, як стає зрозуміло зараз, після багатолітнього вивчення стереотипів поведінки Тимошенко, – вона скоріше всього просто (або непросто) тоді Кучму «кинула».

Потім Тимошенко під грозові акорди акції «Україна без Кучми» попала в Лук’янівське СІЗО, сидячи там запровадила традицію найму платних демонстрантів та мітингарів, що добряче підкосило моральний рівень і запал тих хто брали в цьому участь «за ідею».

Врешті вийшовши із СІЗО вона по жіночому елегантно очолила і негайно після цього «розігнала» акцію «Україна без Кучми», пославши їх «в регіони збирати підписи за імпічмент Кучми». За це Кучма розпорядився на якийсь час зняти арешт із її банку «Слов’янський».

В часі виборів 2004 року Тимошенко, тверезо оцінивши свої шанси (рейтинг лише 4 відсотки ) стала на бік Ющенка. З огляду на поширювані її пропагандистами міфи про її епохальний вклад в перемогу Ющенка слід зауважити що всюди де керівництво штабами було доручено людям Тимошенко, Ющенко набрав менше голосів, аніж давали соцопитування до приходу штабістів від Юлі. Сама Юля не надто рвалася в агітпоїздки в райони , які вона "курувала", натомість охоче їздила з Ющенком і без нього в ті райони, де Ющенко і без того мав шалену популярність, супроводжувала його на трибунах і президіях та кидалася обніматися з "народним президентом" при перших появах чогось схожого на професійну фото чи телекамеру.

Після перемоги помаранчевої революції Тимошенко буквально зубами вигризла для себе найголовнішу посаду у виконавчій владі - посаду Прем’єр-міністра України.

Тоді Україна отримала свій перший унікальний шанс - провести швидкі та ефективні реформи на зразок грузинських . Приклад був перед очима, Ющенко і Саакашвілі регулярно контактували і обмінювалися досвідом. Однак Юлія Тимошенко, яка перебрала на себе і повноваження, і виборців і депутатів Ющенка нічого цього не зробила, навпаки вона законсервувала і подекуди навіть відновила корумповану пострадянську систему управління.

Другий шанс полягав у подолання регіонального розколу України, досягнення компромісу та замирення між регіональним елітами та простим громадянами різних частин України. Однак на перешкоді цьому знову стала Тимошенко - її політична і виборча тактика полягала на постійному експлуатуванні "образів ворога" серед яких чи не головним і електорально найдієвішими були демонізовані образи "данєцких", "східняків" , "кримчан" і взагалі "янучарів". Кроки Ющенка в цьому напрямку інтенсивно ганьбилися і паплюжилися, в наслідок чого Тимошенко врешті решт постраждала і сама - на президентських виборах 2010 року вона попри всі зусилля не змогла отримати ту невелику, але потрібну для перемоги кількість додаткових голосів зі Сходу і Півдня.

Врешті в України був третій шанс - попри все безладдя і конфлікт у владі, корупцію осмілілого чиновництва, залишена сама на себе економіка України скористалася сприятливою світовою кон’юнктурою, зокрема появою доступних інвестицій , і почала вельми бурхливо розвиватися . І навіть світова криза не змогла би істотно зашкодити цьому процесу - ті 5% падіння для загартованих попередніми "кучмівським" кризами українців видалися би тимчасовими і невеликим незручностями. Але ... на час кризи припала кульмінація розмірів повноважень Юлії Тимошенко в якості Прем’єра і повний занепад впливу і можливостей Президента Ющенка.

Авантюрне чи усвідомлено руйнівне керування економікою та фінансами тодішнім урядом завершилося найбільшим у світі падінням економіки, падінням удвічі середньої заплати громадян і більш ніж удвічі інших доходів населення. Ну і третьою у світі заборгованістю перед МВФ і не тільки перед ним.

Україна , ніжним рученятами пані Тимошенко, була повернута у фактично допомаранчевий стан за рівнем економічної активності, доходів населення та ємності внутрішнього споживчого ринку.

Четвертим шансом була можливість попри все вийти із всіх цих випробовувань із найбільш демократичною політичною системою серед аналогічних країн регіону, що гарантувало б в разі чого міжнародний авторитет та підтримку. Однак і цей шанс був перекреслений відмовою від проведення позачергових виборів , збереженням корумпованого парламенту , який потім із задоволенням зрадив Тимошенко, як тільки вона втратила владу і можливість дарувати депутатам і фракціям кейси з грішми та корупційно-хлібні посади, який потім слухняно підтримав нову владу у всіх заходах до обмеження демократії в Україні .

П’ятим шансом могла би бути яскрава і переконлива перемога в газовій війні з Росією - Європа була на боці України, запасів газу у сховищах було достатньо аби досить довго витримувати російську блокаду. Але - Тимошенко поїхала в Москву і підписала фантастично невигідний акт газової капітуляції перед Газпромом. Угоду яку зараз оплачує кожна українська сім"я - як через плату за опалення і комунальні послуги, так і через податки, які йдуть на оплату відсотків за боргами взятим для розрахунків за цей газ.

Скажете все - а ні - був ще й шостий шанс - Україна врешті решт могла би отримати об’єднану демократичну опозицію, яка би конструктивно давила на владу, не давала б їй ухилятися на антидемократичні та корупційні манівці. Але - демократичну опозицію захотіла абсолютно недемократично очолювати та сама Юлія Тимошенко .

Результат - бачимо у всій його ганебній нікчемності - істерично-перманентна лайка агітмашини Тимошенко і її самої в адресу всіх тих опозиціонерів, хто "не прогинається" перед нею, заволодіванням Тимошенко або її людьми мікрофоном всіх "спільних" опозиційних мітингів та зібрань і передчасне "завершення" їх в побоюванні що ще може виступити якийсь "не бютівський" опозиційний діяч.

І нарешті останній сьомий шанс - попри всю недоладність правління Януковича , в нього до останнього часу вдавалося те що не виходило у його помаранчевих і "демократичних" попередників - це інтеграційні процеси з Європейським Союзом .

Однак зовсім несподівано виявилося що туди поперед України вже "інтегрувалася" сама Юлія Тимошенко, з ї агітпотужностями, та ще й підсиленими відповідними потужностями нашого північного "великого демократичного сусіда", себто Москви.

Лідери європейських структур і держав виявилися не в стані протистояти інтенсивній протимошенківській лобістсько-пропагандистській кампанії, структуру і вартість якої ще варто дослідити. Причина такої слабкості єврофункціонерів дуже проста - на носі всілякі вибори, справи у Європі йдуть вкрай кепсько, а тому борони боже засвітитися перед електоратом як не надто відданим європейським цінностям політикам.

Нормальний політик у цій ситуації , маючи хоча б якійсь залишки патріотизму і відповідальності просто би звернувся до своїх європейських захисників з подякою за солідарність і проханням не перекерслювати у звязку з цим шанси України на зближення з Європою та не штовхати її в обійми Росії, як це вже відбулося не так давно в Білорусії.

Автор: Мартинюк